ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА З УЧНЯМИ    

Навчання як соціальне явище своїм корінням  сягає в далеке минуле. Уже на початковий стадії розвитку людського суспільства навчання відігравало величезну роль. Воно визначало процес передачі накопиченого досвіду, інформації про світ, сприяло не тільки соціальному розвитку людства, але і його виживанню в нелегких умовах. Знадобилось багато часу, щоб суспільство, що розвивалось безперервно, породило таку довершену колективну форму навчання, як урок. За цей час безперервно удосконалювались як форми організації уроку, так і методи навчання.     Відомо, що знання учня знаходяться в прямій залежності від його характеру діяльності на уроці та вдома, що без діяльності немає знань. Учитель може провести блискучий урок, а його результати для конкретного учня можуть дорівнювати нулю. Тому вкрай важливо вміти поставити себе на місце цього учня, уявити собі його діяльність на уроці, ставлення до нього протягом усього навчання в школі.        Успішне навчання в школі залежить від багатьох умов, зокрема від того, наскільки ґрунтовно володіє вчитель своїм предметом і методами його викладання, від якості підручників, від попередньої підготовки учнів, від навантаження. Але не меншою мірою воно залежить від самих учнів, їх ставлення до навчання, інтересів, здібностей, уміння вчитись, від рівня психологічного розвитку.     Навчання  -  спільна робота вчителя і учня. Тому в ній однаково важливо і те, що і як робить учитель, і те, що і як роблять під його керівництвом учні.   Вчитель навчає, учень учиться. Однак це не означає, що перший уособлює активність, а другий пасивність. Учень є об’єктом і водночас суб’єктом навчання та виховання. Формування його особистості, засвоєння знань, вироблення навичок не є результатом механічного впливу вчителя. Цей процес іде шляхом відбору внутрішньої переробки всього того, що виникає в життєвому досвіті дитини. Внутрішні умови завжди позначені віковою та індивідуальною своєрідністю. Цим і пояснюється, що одні учні більше, а інші менше придатні до конкретних видів діяльності, що викликає інтерес до навчання. Нахили, смаки і уподобання в них різні, що в кожному є щось своє, властиве тільки йому. Тому й ставляться до навчання по-різному і навчаються неоднаково.       Вчитель повинен учити дітей так, щоб воно всі глибоко засвоїли визначений програмою і, отже, обов’язковий мінімум знань, умінь і навичок, а внутрішні умови навчальної діяльності, внутрішні можливості вчитися в учнів не одинакові. Ось чому всебічне знання учнів, їх вікових та індивідуальних особливостей є невід’ємним  компонентом педагогічної майстерності вчителя. Знання того, як фактично іде процес навчання і виховання кожного учня, які психічні якості його особистості включаються в цей процес і як відбиваються в ньому, є зворотним зв’язком, без якого не можливо ефективно керувати засвоєнням учнями наукових знань і всебічним розвитком самих учнів. Воно потрібне для забезпечення  індивідуального підходу кожного учня.      Навчання  - специфічна пізнавальна діяльність. Вона приводить у рух усі процеси: відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уяву.  Для успішного навчання на кожному етапі потрібний певний розвиток цих процесів, які забезпечують розумовий розвиток  учнів. Тому, організовуючи навчально-виховний процес, учитель повинен глибоко продумати кожен елемент, кожну складову частину уроку, вимоги методики викладання навчального предмета, набутий досвід роботи, рівень підготовки учнів, можливості матеріально-технічного забезпечення процесу навчання і на цій основі досягти поставленої мети. У педагогічній літературі і шкільній практиці виділяють в основному три форми організації роботи з учнями на уроці: індивідуальну, фронтальну, групову.      Під індивідуальною роботою на уроці  та вдома визначають таку самостійну навчальну діяльність з виконання спеціально підібраного для учнів завдання, яка відповідає його навчальним можливостям.     Часто можна спостерігати, як учні самостійно, або консультуючись із сусідами по парті, виконують якусь роботу після вказівки вчителя. Учні шукають найменшу можливість виконати завдання, мобілізують для цього всі можливості. І якщо вчитель, правильно визначивши індивідуальні можливості школяра, підбере для цього таку систему завдань, виконання яких буде і по силі для учня, і в той же час вимагатиме для цього не простого відтворення або вирішення  за визначеним зразком, а роботи з достатньою мірою самостійності. Якщо така робота з учнем буде не випадковою, а систематичною, продуманою, то вона дасть можливість досягти поставленої мети. Таким чином індивідуальна форма роботи передбачає використання таких прийомів і дидактичних засобів навчання, які забезпечують оптимальний розвиток кожного учня в класі, як найбільш сильного, так і слабкого.      Учитель, прийшовши до класу, кожного разу стикається з різними особливостями дітей. Одні замкнути, мовчазні, а інші балакучі. В одних дуже розвинена потреба в знаннях, вони швидко засвоюють навчальний матеріал, інші негативно ставляться  до навчання. Вчитель повинен своєчасно помітити особливості учнів і організувати роботу таким чином, щоб кожен з них працював на повну силу своїх можливостей. Кожен учень потребує індивідуального підходу до розвитку його нахилів, інтересів, здібностей.       Які ж навчальні можливості   можна використати, організовуючи індивідуальну роботу з учнями?           Серед них слід виділити: ·        спроможність дитини до навчання, що полягає в здатності до мислення , запам’ятовування; ·        наявність спеціальних знань, умінь і навичок, отриманих учнями в результаті попереднього навчання; ·        наявність умінь та навиків навчальної праці, певного рівня працездатності, відповідальності; ·        наявність сукупності мотивів навчання; ·        різноманітного впливу на учня в школі (вчителів, учнівського колективу, різних факторів, пов’язаних з матеріально-технічним забезпеченням процесу навчання) ·        впливу сім’ї і середовища, в якому учень проводить вільний час. Всебічна і правильна оцінка навчальних можливостей учня може бути тільки результатом тривалого спостереження  за ним з боку вчителя. Цілеспрямована індивідуальна робота на уроці вимагає від вчителя старанної підготовки, великих затрат сил та часу. Правильно організоване індивідуальне навчання на уроці забезпечує повноцінне, розвивальне навчання.      Цілком незалежно від змісту навчального матеріалу, рівня загальної підготовки класу, рівня майстерності вчителя, методів, які він застосовує на уроці, швидкість сприйняття, запам’ятовування в різних учнів буде досить різною. Якщо ж розраховувати на засвоєння навчального матеріалу лише на середнього учня, виникне природне опосередкування знань і розвитку школярів у класі: для сильних учнів перебування в класі буде в кращому випадку марним. В такому ж положенні можуть опинитись і слабкі, бо рівень викладання для них важкий, втрачається віра у свої сили.       Щоб захопити дитину предметом та виявити її здібності,  треба застосовувати різноманітні інтерактивні технології, які створюють умови активної взаємодії всіх учнів. Нетрадиційні уроки реалізують особистісно зорієнтований підхід до кожного учня, розвиток і активізацію їх навчально-пізнавальної діяльності.        Існують різні види індивідуальної роботи. Один з них – виклад матеріалу частинами і підбиття підсумків  наприкінці кожної частини. Друга форма індивідуальної роботи з учням на уроках – закріплення й удосконалення знань і вмінь шляхом особливого закріплення навчального матеріалу зі слабими учнями та збільшення тривалості тихого проговорювання  - робота в парах, групах. Також є інші форми індивідуальної роботи: самоперевірка виконаних завдань, взаємоперевірка, організація взаємодопомоги сильних учнів слабим учням.        Індивідуальну роботу доцільно організовувати на всіх етапах уроку.     Простіше за все її використати при закріпленні, повторенні й тренуванні у виконанні певних вправ. Проте вона є ефективною й під час самостійного вивчення нового матеріалу, особливо попереднього його опрацювання  вдома (робота в домашніх групах, випереджальні завдання). Якщо вчитель знає, що певний учень намагається глибоко опанувати ту чи іншу тему, то треба рекомендувати школяру використати для цього довідкову літературу або матеріали періодичної преси. На цій основі учень повинен опрацювати ці матеріали, порівняти їх і зробити висновки. Такий підхід до сильних учнів дозволяє виховати творчу особистість, яка буде озброєна навичками творчої праці. Для учнів, що працюють не регулярно, можна давати завдання на основі опрацьованого тексту, вправи підручника і на цій основі довести ті чи інші факти і явища, що визначаються. А слабкі учні мають виконати роботу лише за запитанням підручника, і робота ця носить лише репродуктивний характер. Попереднє опрацювання  навчального матеріалу  вдома має виконуватись парами учнів, щоб не було затримки при проведенні уроку.        Таким чином, одним із шляхів реалізації індивідуального навчання є різнорівневі, диференційовані індивідуальні завдання.  Вони різної глибини і ступеня складності: від простих на відтворення за зразком  - до творчих. У ці завдання можуть бути включені тестові завдання, запитання, для відповіді на які учні повинні працювати з книгою, підготовкою різних планів, відповіді на самі різні запитання, різні творчі (скласти кросворд, тестові завдання, розповідь та ін.) і спеціальні  домашні завдання: реферати, спостереження, доповіді та повідомлення на різні теми.         Індивідуальні завдання відрізняються від основних завдань в підручнику своєю розчленованістю, поступовим переходом від простого до творчої роботи. Маючи достатню кількість карток із завданнями різної складності, можна максимально наблизитися до навчальних можливостей окремого учня, забезпечити оптимальну індивідуальну роботу кожного.     Для слабких учнів можна скласти систему продуманих завдань, які можуть бути: ·        з готовими зразками рішень і задач, які потрібно розв’язати, вивчивши зразок; ·        з різними алгоритмічними приписами, що дозволяють крок за кроком розв’язати певні задачі; виконати практичну роботу або вправу; ·        з різними творчими відомостями, що поясняють теорію, явище, механізм процесів та ін., після вивчення яких потрібно відповісти на ряд питань; ·        із завданням порівняти, співставити, узагальнити і т.д. План індивідуальної роботи можна скласти таким чином:   І. Вивчення індивідуальних здібностей учнів 1.     Вивчення навчальних можливостей учнів за допомогою системи самостійних робіт. 2.     Вивчення та аналіз побутових умов, в яких учні живуть на навчаються. ІІ. Створення комплексної системи дидактичних засобів індивідуальної роботи з учнями.       ІІІ. Поглиблення вивченого матеріалу 1.     Складання індивідуальних оптимальних завдань для кожного учня. 2.     Складання системи контролю за навчанням і розвитком учнів. 3.     Підбір пізнавальної та наукової літератури. 4.     Індивідуальні консультації. 5.     Підготовка до олімпіад. IV. Творчий пошук 1.     Розв’язування різних задач. 2.     Складання та розв’язування кросвордів, ребусів, цікавих питань. 3.     Підготовка повідомлень,  доповідей, рефератів. 4.     Виконання олімпіадних завдань. 5.     Практичне застосовування знань з предметів 6.     Виконання творчих проектів. V. Участь учнів у позакласній роботі 1.     Періодичний випуск стінної газети. 2.     Підготовка та проведення предметних тижнів. 3.     Підготовка та проведення ігор, конкурсів, змагань, вікторин. VI. Узагальнення і аналіз індивідуальної роботи                 1. Формулювання висновків.                 2. Своєчасне умовне переведення учня на більш високий рівень, що трохи                      випереджає  його сьогоднішні  можливості. Систематична індивідуальна робота в процесі навчання має велике значення, вона сприяє активізації мислення учнів, свідомому засвоєнню матеріалу.      

                               ОСОБЛИВОСТІ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ НА УРОЦІ         

Говорячи про індивідуальний підхід, слід відрізняти від нього поняття «індивідуалізація навчання і виховання», «диференційований підхід», «диференційоване навчання».        Приміром, під «індивідуалізація навчання і виховання» розуміється особлива організація навчально-виховного процесу на уроці, спрямована на здійснення вимог індивідуального підходу. Слід зазначити, що іноді зміст цього поняття розкривається як прийняття до уваги індивідуальних особливостей учителя, як формування індивідуального стилю діяльності педагога.        У свою чергу під «диференційованим підходом у навчанні» розуміють дидактичне положення, яке припускає розподіл класу  на групи учнів на основі інтересів, успішності і т.д. диференційований підхід є необхідною умовою успішності реалізації індивідуального підходу, який вимагає активного розуміння  до особистості кожного учня.  «Диференціація навчання» означає реалізацію диференційованого підходу. Поняття «диференціація освіти» пов’язане з поділом навчальних планів і програм у старших класах.        Сутність індивідуального підходу у навчанні і вихованні  - у конкретизації загальних цілей навчання і виховання відповідно до індивідуальних якостей учнів. Індивідуальний підхід забезпечує своєрідність у розвитку особистості дитини, її пізнавальних процесів, створює сприятливі можливості для засвоєння навчального матеріалу.       Психологічні основи індивідуального підходу: припускає знання індивідуальних рис учня; урахування специфічних умов, що вплинули на появу якої-небудь особливості особистості; знання мотивів дії школяра; чуйність і такт викладача стосовно учня; уміння передбачати наслідки педагогічного впливу. Успішність індивідуального підходу залежить головним чином від конкретизації найближчих завдань виховного та розвивального навчання учнів, від уміння організувати навчальний матеріал, від гнучкості методики розвивального навчання, від рівня вихованості, освіченості та педагогічної майстерності вчителя. Крім того, треба зазначити, що індивідуальний підхід містить у собі не тільки контакт із конкретним учнем, але і вплив на нього через колектив однолітків і сім’ю. Виходячи із цього можна сформулювати конкретні завдання вчителя при індивідуальному підході до учнів: 1.     Добре знати кожного учня, його  індивідуальні психологічні особливості  та умови їх формування. 2.     Проявляти щодо учнів педагогічний такт, а для цього вміти передбачати наслідки того чи іншого підходу до певного учня. 3.     При виборі та застосуванні методів і прийомів навчально-виховного впливу на школярів ураховувати їхні індивідуальні особливості. Слід зазначити взаємозв’язок термінів «індивідуальний підхід» і «педагогічний такт». І. В.Страхов вивів основні ознаки педагогічного такту: ·        природність, простота звертання без фамільярності, щирість тону, позбавлена будь-якої фальші; ·        довіра до школяра; ·        прохання без примусу; ·        поради і рекомендації без нав’язливості; ·        вимоги та навіювання без придушення самостійності; ·        серйозність тону без натягнутості у відносинах; ·        іронія і гумор, позбавлені принижуючої насмішкуватості; ·        вимогливість без дрібного прискіпування; ·        діловитість у відносинах без дратівливості та сухості; ·        твердість і послідовність; ·        розвиток самостійності. Але головною ознакою педагогічного такту є знаходження міри у відносинах учителя і учнів у процесі спілкування.      Слід зазначити, що поняття «педагогічний такт» в одних випадках є ширшим за поняття «індивідуальний підхід», а в інших – вужчим. Приміром, Є.С. Рубанський вважає, що педагогічний такт потрібен як в індивідуальній, так і фронтальній роботі зі школярами. Він лежить в основі педагогічної майстерності. З іншого боку педагогічний такт в основному відноситься до характеру спілкування вчителя й учнів, а індивідуальний підхід припускає варіювання елементів змісту навчально-виховного процесу, його методів і організаційних форм. Це характеризує поняття «педагогічний такт» вужче, ніж поняття «індивідуальний підхід».        Також  Є. С. Рубанський описує «алгоритм» індивідуальної роботи з учнями на уроці: 1)    вивчення цілісної особистості учня (виявлення його творчої своєрідності та    прогалин у знаннях); 2)    умовне віднесення учня до певної групи типології школярів і проектування основного напряму індивідуальної роботи з ним; 3)    пошук першочергових заходів-завдань в індивідуальній роботі; 4)    уточнення основного напряму індивідуальної роботи, застосування її в динаміці найраціональніших прийомів; 5)    аналіз і узагальнення виконаної роботи.